"Не треба слів, повинна бути пам’ять"

Сумним нагадуванням про одну з найбільших трагедій  українського народу стоїть у центрі Могилева-Подільського пам’ятний знак жервам Голодомору. Щороку, в один із днів листопада це місце наповнюється людьми – нащадки  убієнних голодом ідуть сюди із запаленими лампадками, щоб вшанувати  пам’ять мучеників  жорстокого сталінського режиму, за умов  якого у центрі Європи стала можливою жахлива  смерть мільйонів українських хліборобів.

Цьогоріч тут не збиралися всі разом на визначену годину. Кожен, хто почував у собі обов’язок віддати шану  загиблим, самостійно обирав час, коли це зробити.

Йшли впродовж дня, йшли поодинці, сім’ями, невеликими колективами – люди різного віку, різного роду занять, світогляду і віросповідання. Йшли ті, кому не потрібні організатори, урочисті марші і пишні промови. Справжня скорбота їх не потребує. "Не  треба слів, – сказав міський голова Петро Бровко, який із сім’єю та колективом міської ради прийшов вшанувати жертв голодомору, – повинна бути пам’ять". Менше пафосу – більше щирості…